Мить
Я прози майже не пишу,
Своє єство творінням не неволю,
А от поезія, скажу,
Підходить мить і проситься на волю.
Полинуть прагне до небес,
Розсунувши умовності і межі,
Із серця виринає сплеск –
І ти тоді собі вже не належиш.
Зринаєш птахом у блакить,Купаєшся у хвилях синіх неба –
Яка ж бо то чудесна мить,
Коли душі нічого більш не треба!
Немає коментарів:
Дописати коментар