Із власної творчості

Мить

Я прози майже не пишу,

Своє єство творінням не неволю,

А от поезія, скажу,

Підходить мить і проситься на волю.

Полинуть прагне до небес,

Розсунувши умовності і межі,

Із серця виринає сплеск –

І ти тоді собі вже не належиш.

Зринаєш птахом у блакить,Купаєшся у хвилях синіх неба –

Яка ж бо то чудесна мить,

Коли душі нічого більш не треба!

Із власної творчості

МИР

Вам!

Мій

Край

Це

Дар

І

Ліс

І

Гай

І

Лан

І

Плай

І

Із власної творчості

Згадай мене

Згадай мене любий, єдиний мій друже,

Як гілка вишнева постука в вікно

(Злякалася вітру, а тому байдуже),

Як сонце за обрій піде за село.

Коли ти від смутку захочеш сховатись,

Як очі туманом накриє печаль,

Нам нічого більше, коханий, боятись,

Полинемо разом високо у даль.

Як холодно стане у світі від горя,

Як серце снігами в тобі защемить,

Поїдем, коханий, удвох ми до моря,

Забудем про час і зупинимо мить.

В безхмарному небі чи в хвилях ласкавих

Забудем розлуки  зболілих років,

Сміятися будем за склянкою кави –

Доволі з нас смутку, не треба нам слів.

Все очі сказали у першу ж хвилину,

Як губи торкнулись моєї руки,

З тобою назавжди в кохання порину,

Й нас більш не злякають жорстокі вітри.

Із власної творчості

На конкурс, присвячений 200-річчю з дня народження  Т. Г. Шевченка

Тарас Шевченко дивиться нам  в очі,

Питає, по якім шляху ідем,

Чи ми здійснили всі слова пророчі

І чи по правді, совісті живем.

Чи всі кайдани зла дотла  порвали,

Чи воля в нас, як у дідів, в ціні –

Тарас хотів, щоби нащадки мали

Сім’ю велику, нову, волю в ній.

Вже колесо історії звернуло

На третій круг – невпинний хід буття.

Не зникла пам’ять, серце не заснуло:

Живе Тарас й нас кличе до життя!

Валентина  Ластовська

Із власної творчості

Гортаю в пам’яті життя світлини

Звертаюсь часто до минулих літ.

Як сон, пробігло три десятки з днини,

Коли синочок мій прийшов у світ.

На мить все стихло ( а здалося – вічність ),

І раптом в тишу увірвався крик,

Такий жаданий і такий незвичний

(до нього, певно, тільки лікар звик).

Із власної творчості

Легенда про вільховий гай

Не за горами високими, не за морями синіми, а на нашій славній Україні              є мальовничий куточок — Поділля. На околиці одного з його сіл стояла хатина. Жила у ній вдова з дочкою. У дівчини було незвичайне ім'я — Воля. Так нарік її батько, волелюбний козак, який не раз боронив свій край то від орди татарської, то від знавіснілої шляхти. Та недовго тішився хоробрий воїн своєю Волею -- поліг у нерівному бою зі  шляхтою. А ворог заполонив рідну землю, пустив у неї глибоко своє коріння( з того часу один з куточків села називають Шляхтою, а його мешканців сповідують насаджену ворогом католицьку віру).

Із власної творчості

Вельмишановний Володимире!

Вітаю Вас, висловлюю вдячність.

 Вважаю Ваші видання вагомим внеском,вартим визнання.Ви вмієте виявляти, вибирати, ввічливо виділяти, вести вулицями вражень, висновків, вболіваючи відкрито, віддано.